Екскурсія для найменших.

 Сьогодні до Історико-краєзнавчого музею при Максимівському НВК завітали наймолодші гості з ДНВ "Веселка"

Відкриття Історико-краєзнавчого музею при Максимівському ліцеї!

 5 років тому розпочав свою роботу Історико-краєзнавчий музей при Максимівському ліцеї. 505 років з першої письмової згадки про Максимівку. У ці тривожні часи хочеться згадувати про те, що об’єднує, що плекає цінності та породжує надії! Віримо, що скоро нові відвідувачі наповнять наш музей, слухатимуть екскурсоводів, пізнаватимуть історичне минуле Рідного краю!

Обрядовий календар України. Літній цикл.

 

505 років Максимівці!!!

«Я, пан Дмитрий Івашинцов, дал вечно и непоручно святому великому чудотворцу Николае-Пустынскому монастырю, на людей своих на максимовцев грошовую, дви копы грошей по двинадцати пенязей, а гроши те, дви копы грошей, мает Пустынский из смежи их брать на веки вечные» – так, крізь 505 років долітає до нас перша письмова звістка про існування Максимівки. Сьогодні особливий день, адже 505 років тому почалося офіційне літочислення нашого села. Водночас, саме сьогодні, рівно 5 років минає з відкриття Історико-краєзнавчого музею при Максимівському ліцеї.

Історія села Максимівка

 

Історія

25 березня 1515 р. пан Дмитро Івашенцов склав заповітний запис на користь Київського Микільського монастиря на право збирати щорічно податки (2 копи грошей по 12 пенязей в грош) з максимівських людей. Згодом, із розбудовою бл. 1629 р. Пивського (Пивогірського, Пивогородиського) монастиря — як філії згаданого Київського Микільського (на Аскольдовій могилі) — Максимівка починає розвиватись як одна з основних маєтностей цієї чернечої обителі. Тут був зручний перевіз через Дніпро, з якого ченці мали певний митний збір. 1639 р. королівський привілей на містечко Максимівку отримав полковник коронного війська Станіслав Потоцький — відомий герой придушення козацького повстання 1638 р. під проводом Я.Острянина (Остряниці). 1646 р. С. Потоцький здобув і новий, докладніше виписаний, королівський привілей на Максимівку. Тут таки пробував закріпитись й інший відомий український пан — підкоморій київський. Юрій Немирич. У зв'язку із боротьбою між С. Потоцьким і Ю. Немиричем знають наїзд на Максимівку 1646 р. Утім, ченці до початку Козацької революції 1648 р. вели за цю маєтність судову тяжбу, яку на користь ченців вирішив вже універсал з 1650 р. гетьмана Б. Хмельницького.

За реєстром 1649 р. уперше згадується козацька Максимівська сотня Чигиринського полку (1661—1666 входила до Кременчуцького полку, після його ліквідації недовго контролювалась Полтавським полком, а бл. 1670 відійшла до Миргородського).

Під час Руїни Максимівка була спустошена (через її перевіз надто часто рухалися ворожі війська). Вона втрачає статус сотенного осередку (на користь Власівки та Городища-Градизька). Гетьман Мазепа пробував відродити тут містечко. У 1693 р. на прохання ігумена Києво-Пустинно-Микільського монастиря, якому став належати Пивський монастир Іоасафа Кроковського, він заклав тут слободу^[1], себто звільнене — на певний час — від податків поселення). Утім, поразка мазепинців 1709 р. призвела до втрати Гетьманщиною Правобережжя, отже і максимівський перевіз, яким їздили на Крилів і Чигирин занепав, а Максимівка залишилася вже просто селом. 1718 Максимівка постраждала від епідемії чуми^[2] В зв'язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС (1959) поеселення дещо «посунули» зі старого місця.